Десятки ноутбуків і робототехніка: як міжнародний проєкт допомагає школам
Ще три львівські школи отримали 30 ноутбуків і 10 комплектів робототехніки в межах українсько-тайванського благодійного проєкту “Leave no one behind partnership”
Три львівські школи цього тижня безоплатно отримали 30 ноутбуків і 10 комплектів робототехніки в межах українсько-тайванського благодійного проєкту “Leave no one behind partnership”. Це стало можливим завдяки успішній участі учнівських команд у таборах підприємництва та інновацій. Загалом школярі з 69 закладів освіти Львівської, Івано-Франківської та Полтавської областей уже здобули нові знання та отримали сертифікати на технічне оснащення шкільних кабінетів інформатики.
“Ми провели 21 дводенний освітній табір з підприємництва та інновацій. Щоразу це нові ідеї та бізнес – проєкти. Їх створюють підлітки. Так вони освоюють канву бізнес-моделі, мистецтво переговорів, вчаться прораховувати результати та передбачати ризики. А ще – здобувають техніку для своїх шкіл. Вчителі інформатики із 20 шкіл підвищили кваліфікацію в УКУ за окремою освітньою програмою. У близько сотню закладів освіти передамо 1193 тайванські ноутбуки, роботи та проєктори з екранами”, – розповідає координаторка проєкту Уляна Пак.
Лілія Боловчак – старшокласниця львівської школи №73. Вона захоплюється історією та очолює учнівське самоврядування, а нещодавно разом із однолітками навчалася у таборі підприємництва та інновацій. Їхня школа вже отримала десять сучасних комплектів робототехніки.
“Нам було цікаво вивчати підприємництво, крім того, ми долучилися до проєкту з альтруїстичних намірів. Дуже хотіли, аби в нашій школі з’явилося щось нове. В 11 класі уже не встигнемо працювати із новими роботами. Але мені, наприклад було б цікаво у шкільні роки розібратися з усіма цими датчиками, платами, зрозуміти, як працює робот. Чудово, що діти мають тепер таку нагоду”, – зазначає учасниця табору підприємництва.
Приблизно 50% випускників школи, які добре знають математику, щороку обирають технічні спеціальності, особливо, пов’язані із сферою ІТ. Директорка середньої загальноосвітньої школи №90 м.Львова Тетяна Скабара підкреслює цю тенденцію. Основу знань майбутні програмісти та інженери отримують у школі, разом із вчителями докладають зусиль, змагаються в олімпіадах та конкурсах.
“Для якісної освіти важливі сучасна матеріальна база школи та колектив вчителів, які володіють технологіями і сучасними засобами навчання. Вчитель заохочує дітей перш за все власним прикладом. Педагоги нашої школи подавали заявку на підвищення кваліфікації в УКУ, наразі нам вдалося взяти участь в українсько-тайванському проєкті за напрямом учнівської освіти. Будемо знову подаватися, якщо навчання вчителів продовжиться. Це гарний досвід і шанс модернізувати школу”, – пояснює Тетяна Скабара.
Проєкт інноваційної освіти та комп’ютеризації “Leave no one behind partnership/Не залишити нікого осторонь партнерства” реалізує ГО Всеукраїнський демократичний форум” за підтримки Тайваню та за сприяння народного депутата Миколи Княжицького, який залучив благодійну допомогу.
“Все інноваційне має починатися зі школи. Сильніший той, хто розумніший; перемагає той, хто має новітні винаходи, розробки. Ми живемо в складний час, коли дуже багато людей не вірять у майбутнє. А ми віримо і вкладаємо зусилля в розвиток освіти. Тайвань допомагає нам вчити українських дітей підприємництву, забезпечує українські школи комп’ютерами. Це дає надію дітям, їхнім батькам. Освітяни зможуть працювати з технологіями і навчати наших дітей за новітніми методиками. Ми над цим працюємо і вдячні міжнародним партнерам за підтримку”, – Микола Княжицький.
Не залишити нікого осторонь: підлітки з Полтавщини навчалися підприємництву в Карпатах
Старшокласники Ліцею №10 ім. Володимира Короленка Полтавської міської ради та Кременчуцького спортивного ліцею ім. Івана Піддубного взяли участь у таборі підприємництва та інновацій у Кутській громаді на Івано-Франківщині.
Освітній інноваційний табір відбувся в межах українсько-тайванського проєкту «Leave no one behind partnership» і став унікальною нагодою для підлітків із Полтавщини та Прикарпаття здобути нові знання, навички та завести знайомства. Кілька днів школярі провели у гірській громаді, пізнавали традиції та локальні промисли, цікавилися культурою краю.
«Ми проводимо уже 21 табір підприємництва та інновацій, – розповіла координаторка проєкту «Leave no one behind partnership» Уляна Пак. Цей табір особливий, адже у ньому діти із двох областей. У Старокутський ліцей Кутської селищної ради приїхали два десятки підлітків із Полтави та Кременчука».
Шість команд із трьох шкіл презентували власні ідеї унікального бізнесу. Від послуг до інноваційних розробок. Наприклад, команда ліцею №10 Полтавської міської ради представила ідею виробництва унікального сплаву матеріалів.
«У перший день нам потрібно було створити прототип аксесуара для гаджета. Наша команда придумала чохол з охолоджувальними властивостями, який захищатиме пристрій від перегріву. Пізніше вирішили, що можна розробити охолоджувальні деталі для будь-якої техніки», – розповідає одинадцятикласниця з Полтави Марія Клепець. Звісно, поки що не винайдено конкретний матеріал, потрібні дослідження, експерименти. За уявленнями юних інноваторів, це могли б бути сплави металів, здатних поглинати тепло.
Наступним завданням від тренерів табору був тур ділових переговорів між командами. Мета – відстояти власну позицію, переконати команди конкурентів та домовитися про взаємовигідне партнерство.
«У комунікації з однолітками діти вчаться відстоювати власні інтереси, йти на компроміс заради певних цілей. Ми знайомимо підлітків з інструментами, які розвивають підприємливість та інноваційність. Дизайн-мислення, навички ведення переговорів потрібні не лише при розробці бізнесу, але й при вирішенні будь-яких життєвих ситуацій», – наголошує тренер, асистент кафедри прикладної економіки та бізнесу факультету прикладних наук УКУ Максим Коляда.
За умовами освітнього благодійного проєкту, після успішних презентацій команди трьох шкіл отримали сертифікати на комп’ютерну техніку для кабінетів інформатики. Заступниця директора з виховної роботи Кременчуцького спортивного ліцею ім. Івана Піддубного, Полтавської обласної ради Вікторія Сайко зазначила, що нова техніка дуже потрібна і це також мотивація участі ліцеїстів у проєкті.
Вікторія Замула, вчителька інформатики та технологій Ліцею №10 ім. В.Г.Короленка Полтавської міської ради торік стала лауреаткою обласного конкурсу «Учитель року». Вона використовує інтерактивні методи навчання та заохочує колег застосовувати в освітньому процесі технології.
«У мене на уроках діти одразу сканують QR-код, переходять за лінком, складають пазли. І вже, виходячи з цього складеного пазла, дізнаються теми проєкту, уроку», – Вікторія рекомендує щоразу давати дітям корисні лінки, сторінки, за якими вони швидко знайдуть більше корисної інформації. На її думку, учнів слід ретельно навчати працювати з штучним інтелектом. У команді полтавського ліцею Ліцею №10 призери конкурсів Малої академії наук, переможці обласної олімпіади, представники учнівського самоврядування. Колектив вчителів постійно шукає можливості, щоб залучити кошти для модернізації закладу освіти, в якому зараз навчаються 860 учнів. Минулого року подали заявку на участь у благодійному проєкті «Leave no one behind partnership» і скоро зможуть обміняти сертифікат на комплект сучасних ноутбуків.
Проєкт «Leave no one behind partnership» реалізує ГО «Всеукраїнський демократичний форум» за підтримки Тайваню та за сприяння народного депутата Миколи Княжицького. В межах ініціативи навчальні табори пройшли в Івано-Франківській та Львівській областях, а 69 шкіл-учасниць отримують сучасне технічне обладнання від тайванської компанії «Acer». Загалом проєкт охопить сотню закладів освіти із трьох областей.
«Проєкт ми реалізуємо за підтримки народу Тайваню. Це синергія двох держав, які відстоюють демократію. Щоб перемогти, ми маємо якісно навчати дітей, створити для них найкращі умови освіти. Технологічний та інтелектуальний розвиток стане гарантією нашої майбутньої міцності, стабільності та безпеки», – засновник ГО «Всеукраїнський демократичний форум» Микола Княжицький.
Тайванська підтримка освіти: ще чотири львівські школи оновлюють кабінети інформатики
Сорок п’ять ноутбуків, десять наборів робототехніки та проєктори з екранами. Обладнання тайванського виробництва від благодійного проєкту “Leave no one behind partnership” отримали гімназія “Євшан”, ліцей “Сихівський”, школа N 72, ліцей N46 Львівської міської ради.
У гімназії «Євшан» навчається чимало дітей, які цікавляться технічною освітою. Це підтверджують високі рейтинги закладу освіти за результатами ЗНО – «2» місце у Львові та «7» в Україні. Випускники обирають технічні спеціальності, пов’язані з робототехнікою та ІТ-галуззю. Смоляк Ірина, навчає гімназистів інформатики та робототехніки. «Важко в сучасних умовах уявити викладання інформатики без техніки. Звичайно, вчитель може показувати щось на дошці чи на екрані, але поки дитина не зробить дію самостійно, то зрозуміти суть їй буде дуже важко. Тому у закладах освіти слід модернізовувати кабінети інформатики та створювати нові, додаткові», – пояснює вчителька.
Благодійна допомога від Тайваню – 10 нових сучасних комплектів робототехніки «Arduino» суттєво змінить ритм та якість навчання гімназистів.
«Досі ми навчалися за сімома наборами роботів, тепер їх стане більше, кожен учень зможе практично використовувати техніку. Працюючи з роботами, діти знають, що є певний мікрокомп’ютер, сенсори, датчики і з цього складається техніка. Маючи оцю базу знань, вивчати щось нове набагато легше», – наголошує Ірина Смоляк.
«Два місяці тому ми командою школи придумали програму, яка дозволяє споживачу налаштувати персональний туристичний тур у будь-якій точці світу. Цю ідею ми презентували на таборі підприємництва та інновацій. Тренери розповіли, як досягати мети у бізнесі. Звісно, такий досвід кожному згодиться», – ділиться враженнями старшокласниця Марія Гелета. Дуже приємно, що за участь у проєкті, нашій школі подарували комп’ютери, привезли їх та передали в користування учням».
Координаторка проєкту «Leave no one behind partnership» Уляна Пак наголосила, що у Львові вже відбулися 13 таборів підприємництва та інновацій. У них взяли участь учнівські команди із 43 львівських шкіл. Кожен заклад освіти отримає нове сучасне обладнання для уроків інформатики та технологій.
«Ще 9 львівських шкіл отримають техніку в межах підвищення кваліфікації вчителів інформатики. Освітяни пройшли піврічне навчання в УКУ і тепер можуть навчати не лише учнів, а й колег – вчителів. Ми ставили собі за мету творити спільноту вчителів інноваторів, а також зробити підлітків впевненими та спроможними започаткувати власну справу, сміливо реалізувати власні ідеї. Ми навчали їх діловим переговорам і це напевне найбільше подобається нашим учням», – зазначає Уляна Пак.
Проєкт інноваційної освіти та комп’ютеризації реалізує ГО “Всеукраїнський демократичний форум” за підтримки Тайваню та за сприяння Миколи Княжицького.
“Інтелект і критичне мислення дуже важливі, – наголошує при зустрічі із школярами народний депутат України Микола Княжицький, – адже країну можна захопити без зброї, влізши в мізки людей. Щоб не програти – треба тренувати свій інтелект та творчі здібності. Тайвань перебуває у схожій ситуації як Україна. Вони зберегли демократію по сусідству з авторитарним Китаєм. Завдяки передовому виробництву технологій, Тайвань отримує підтримку від світу. Це народ, який відчуває приблизно те саме, що й ми, українці. Тому вони нас підтримують та надали допомогу для модернізації освіти, інтелектуального розвитку нашої молоді. Щоб перемагати треба творчо та інноваційно діяти».
Сторінки проєкту “Leave no one behind partnership”: Facebook, Instagram
Сучасна освіта для кращої України: 1100 ноутбуків, бізнес-ідеї та інновації
Україна сьогодні – на порядку денному світової політики. Одинадцятий рік війни стирає межу між небажаним і тим, що стає звичним, змінює нас. Але це зовсім не означає, що час опускати руки. Навпаки – саме зараз важливо закладати фундамент майбутнього для наших дітей, подбати про їхній розвиток. Бо економіка постійно потребуватиме людського ресурсу, інтелекту та креативності.
Уляна Пак, координаторка проєкту «Leave no one behind partnership»
Навесні минулого року ми разом із колегами задумалися над освітнім проєктом, який мав би не лише тимчасовий ефект, а й довгострокову перспективу. Так з’явилася ідея навчити українських підлітків основам бізнесу, підготувати їх до дорослого життя. Цю ініціативу підтримав уряд демократичного Тайваню – країни, що будує свою економічну стабільність на технологічній свободі та високому рівні освіти. Це підхід, якому варто вчитися й українцям.
Так з’явився проєкт Leave no one behind partnership, який стартував із амбітною метою – охопити сотню шкіл у трьох областях: Львівській, Івано-Франківській та Полтавській. Ми визначили два ключові напрями: підвищення кваліфікації вчителів інформатики на базі Українського католицького університету та навчання старшокласників підприємництву й інноваційному мисленню. Кожна школа -учасниця проєкту отримує техніку для нового кабінету інформатики. Ми прагнемо підвищити рівень викладання інформатики та робототехніки в українських школах, в тому числі через оновлення матеріально-технічної бази, розроблення пропозицій та ініціювання внесення змін у загальнодержавні навчальні програми.
Якщо ви хоч раз працювали з дітьми у школі – вам знайоме це відчуття. Вони мислять раціонально, але водночас вміють сміливо мріяти. Оцініть лише, які бізнес-концепції розробили школярі: дрони для розпилення добрив на полях, системи безпечних будинків, оренда зарядних пристроїв, винайм електрокарів, екопоселення, готелі для тварин. А під час одного з таборів дискусія між командами запалилася навколо можливості застосування квантових комп’ютерів у бізнесі!
Щоразу тренери пропонували учням взяти участь у турнірі з ділових переговорів зі своїми конкурентами з інших команд. Щоб перемогти, потрібно було вміти поступатися, знаходити компроміси, вести конструктивний діалог. Це навички, які залишаться з ними на все життя.
За два дні табору кожна команда розробляла бізнес-ідею, обгрунтовувала її та презентувала перед колегами, тренерами, педагогами. Їхні зусилля були не марними. Кожна школа, що брала участь у проєкті, отримала сертифікат на нову сучасну техніку для кабінету інформатики. Фактично підлітки своїм розумом і працею заробили обладнання для себе та для молодших, наступних поколінь учнів. Це не просто мотивація – це про колективну відповідальність, про нові можливості для школи.
ГО Всеукраїнський демократичний форум за підтримки Тайваню та сприяння народного депутата Миколи Княжицького реалізовує цей проєкт у Львівській, Івано-Франківській та Полтавській областях.
І вже зараз можемо підсумувати певні результати: лише у Львові з’явиться 52 оновлені кабінети інформатики, у які ми передаємо 473 потужні ноутбуки, 50 наборів робототехніки та проєктори з екранами. В Івано-Франківській області ми співпрацювали із 17-ма закладами освіти та передали їм 224 ноутбуки від Тайваню.
Полтавські школи, які подали заявки, вже готуються до освітніх таборів підприємництва та інновацій. Весною ми прозвітуємо про передачу понад 1100 ноутбуків українським школам.
Вистоїмо, якщо вчасно подбаємо про своє майбутнє. Разом збудуємо кращу країну.
Майбутнє за роботизованою освітою: у львівських школах нові кабінети інформатики
Софія Волошина з рідними виїхала з окупованого Мелітополя Запорізької області. Переїзд до Львова у підлітковому віці видається дівчині випробуванням.
«Мені, чесно, було не так легко у новому місті та у школі адаптуватися. Виникали цікаві ситуації, проблемні й смішні. Я була спочатку не дуже активною учасницею, мені здавалося, що спокійніше бути на самоті. Але дівчата з мого класу почали активніше звертатися до мене і ми якось так здружилися, все налагодилося», – розповідає Софія, яка нині навчається у львівській школі №60.
«У нас дуже розвинене учнівське самоврядування, хороша директорка школи, вона залучає учнів до різноманітних проєктів. Мені запам’яталася участь нашої шкільної команди у таборі підприємництва та інновацій від українсько-тайванського проєкту «Leave no one behind partnership». За два дні ми відкрили нову можливість роботи із штучним інтелектом, а головне, ми, ще підлітки, створили свій бізнес проєкт, який може справді стати реальною власною справою», – ділиться Софія Волошина.
Диреторка школи №60 Людмила Рачковська розповідає, що у закладі освіти навчаються 53 дитини, які приїхали до Львова, рятуючись від війни. Заклад освіти також має 20-річний досвід роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.
«Ми були одними з перших, хто впроваджував інклюзію, переймаючи міжнародний досвід. З 2023 року у школі діє інклюзивно-ресурсний центр. У нас навчаються 25 дітей з особливими потребами»,– зазначає директорка.
У січні львівські школи №60, №77 та Ліцей ім. Василя Симоненка отримали нові комп’ютери від партнерів із Тайваню. Це частина проєкту «Leave No One Behind Partnership», який реалізує ГО Всеукраїнський демократичний форум за сприяння народного депутата Миколи Княжицького.
«Ми комп’ютеризуємо понад 50 шкіл у Львові, а загалом проєкт охопить 100 закладів освіти у трьох областях. 33 вчителів інформатики із Львівської, Івано-Франківської, Полтавської областей підвищили кваліфікацію в Українському католицькому університеті. Одночасно у школах проходять табори підприємництва та інновацій для старшокласників. Для нас дуже важливо, щоб діти мали можливість отримати хорошу освіту в Україні і не виїжджали за кордон. Це основна мета проєкту: він для нашого майбутнього», – підкреслює Микола Княжицький.
Нова техніка необхідна школам для впровадження STEM освіти, наголошує директорка школи №77 з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності Зоряна Демчук. Разом із колективом вчителів та з учнями впровджують кілька масштабних проєктів: «Школа повного дня», «Круто для школи» «Діяльнісний підхід до навчання». У школі інтегрують зміст навчальних предметів, об’єднують їх, щоб діти пізнавали світ цілісно, а не за окремими галузями.
«Майбутнє за роботизованою школою. Уже три роки учні нашої школи вивчають робототехніку. Ми розуміємо, що навички використання, програмування роботів потрібно розвивати. Тому використовуємо усі шанси, щоб укомплектувати школу технікою. Сучасні, потужні ноутбуки від проєкту «Leave no one behind partnership» – це потрібний нам подарунок», – акцентує Зоряна Демчук.
За словами координаторки проєкту інноваційної освіти та комп’ютеризації Уляни Пак, важливою умовою участі є відповідальне навчання шкільних команд.
“Ми передали техніку у школи Івано-Франківської області, тепер передаємо цінні подарунки у львівські школи. Далі команда проєкту вирушає на Полтавщину. Зростає кількість охочих взяти участь у проєкті. Завдячуємо Тайваню за благодійну допомогу та працюємо над тим, щоб проєкт продовжити і розширити на інші області нашої держави», – повідомила Уляна Пак.
Мирослав Маринович назвав суспільну проблему, на вирішення якої впливатимуть освітяни
“Ви зараз формуєте тих, хто мінятиме країну через 10-20 років”, – звернувся до вчителів відомий дисидент, радник ректора УКУ Мирослав Маринович. Дискусія освіту майбутнього відбулася в Українському католицькому університеті в межах інноваційного українсько-тайванського проєкту Leave no one behinde partnership
33 вчителів інформатики із 20-ти шкіл Львівської, Івано-Франківської та Полтавської областей отримали дипломи про завершення інноваційної програми з підвищення кваліфікації в УКУ. Впродовж пів року педагоги вивчали новітні методики викладання STEM, Phyton та робототехніки, здавали іспити. Школи, які брали участь у проєкті забезпечать комплектами сучасного обладнання для кабінетів інформатики. Сертифікати на техніку вчителі уже отримали. Проєкт реалізує ГО «Всеукраїнський демократичний форум» за підтримки Тайваню та за сприяння народного депутата Миколи Княжицького.
“У цьому проєкті вам давали не лише професійні знання, а й доповнювали тим, що можна назвати ціннісною формацією. І це надзвичайно важливо. Ми в УКУ в таких випадках говоримо, що правильна освіта має спиратися на два крила – віру й розум, тобто професійна освіта має бути доповненою ціннісною освітою. В нинішній Україні це не є самоочевидним”, – наголосив Мирослав Маринович. На його думку, батьки є першими вихователями дитини, але не єдиними і виключними. Саме вчителі доповнюють професійну освіту етичним вишколом учнів чи студентів.
“Ми не сміємо й далі бути такими, якими були до 24 лютого 2022 року. Нам потрібні скрижалі нового закону нашого життя – нового суспільного договору, і його має задати «критична маса» тих, хто в пам’ять про невинно убієнних зречеться донедавнього безчестя. Ці зміни мають торкнутися і школи, яка має бути місцем, де ви свідчите про цінності, не нав’язуючи їх примусом. По ваших діях мають впізнавати, хто ви є. Коли свідчите своєю власною поведінкою, то стаєте зразком для наслідування”, – пояснив Мирослав Маринович.
За його словами, оновлювати Україну слід на основі якісно іншої концепції управління державою і на основі нового «суспільного договору». А ці зміни мають вирости з нових ідей та з одвічних духовних цінностей. Тому сьогодні ми й мусимо наново переосмислювати їх.
“Ми всі є свідками того, як на наших очах встановилася довіра між волонтерами й воїнами нашої армії. Саме вони потягнули за той «шнурочок», яким розплутується увесь клубок: любов до ближнього, оперта на правду, породжує міжлюдську довіру, а та, у свою чергу, уможливлює міжлюдську солідарність, що стає живильною енергією солідарної суспільної дії. Для цього не треба йти військом на Київ чи громити палаци чиновників, натомість треба лише зазирнути у власну душу й відновити правильну ціннісну матрицю”.
У своїй промові Мирослав Маринович закликав українців завжди обстоювати те, що вважаємо цінністю. Він процитував Блаженнішого Любомира Гузара: “Дайте людям вирости у свобод”.
“Формуйте школярів так, щоб вони виростали у свободі. Щоб вони виростали у гідності, без якої немислима свобода, – акцентував дисидент. Але застеріг, важливо навчити молодь розрізняти свободу і вседозволеність, яка свободою не є. Адже свобода неможлива також без відповідальності”, – наголосив він.
У Львові вчителі інформатики навчилися інноваціям, а їхні школи отримають нове обладнання
Зустріч із фіналістами проєкту відбулася у форматі дискусії «Освіта майбутнього для кращої країни». До спілкування онлайн долучився керівник Представництва Тайбею у Польщі, посол Джеф Ліу.
33 вчителі інформатики стали випускниками першої інноваційної освітньої програми «Leave no one behind partnership». Серед учасників пілотного проєкту – освітяни з 20 шкіл Львівської, Полтавської та Івано-Франківської областей. За 7 місяців навчання в Українському католицькому університеті вчителі опанували програмування мовою Pyton, робототехніку та STEM-освіту.
За умовами українсько-тайванського проєкту комп’ютеризації та інноваційної освіти «Leave no one behind partnership/Не залишити нікого осторонь партнерства», школи-учасниці проєкту отримають винагороду: комплекти із 16 ноутбуків, набори робототехніки, проєктори та екрани. Обладнання буде встановлене у кабінетах інформатики та слугуватиме учням.
«Сім місяців з лекціями, домашніми завданнями, заліками, під наставництвом кращих викладачів. Загалом 390 навчальних годин. Врешті ми отримали спільноту вчителів – інноваторів. Три десятки фахівців тепер можуть ділитися знаннями, бути експертами в галузі інноваційної технологічної освіти. Ми дуже щасливі вручити їм заслужені нагороди. Розуміємо, що нова техніка в надійних руках, вона буде використовуватися з користю для дітей, а уроки інформатики для дітей стануть улюбленими», – відгукується про результати навчальної програми керівниця проєкту «Leave no one behind partnership» Уляна Пак.
Зустріч із фіналістами проєкту відбулася у форматі дискусії «Освіта майбутнього для кращої країни». До спілкування онлайн долучився керівник Представництва Тайбею у Польщі, посол Джеф Ліу.
«Хоч для нас також зараз надзвичайно нелегкий час, та ми намагаємося допомагати Україні і підтримувати вас. Але необхідно, щоб така підтримка була не лише всередині країни. Потрібне єднання усіх навколо. Особливо важливо підтримувати тих, хто несе освіту у ваші спільноти. Ваше бажання створити якісне середовище для навчання – це героїчне зусилля. Тайвань відданий у своєму зобовʼязанні підтримувати освіту та освітян. Ваша боротьба – це боротьба демократії проти авторитарного режиму. Ми впевнені, що не може перемогти той, хто є диктатором. Тому Україна переможе», – Джеф Ліу про підтримку від Тайваню.
Проєкт реалізує ГО «Всеукраїнський демократичний форум» за підтримки Тайваню та за сприяння Миколи Княжицького. Організатори сподіваються, що вже незабаром продовжать проєкт, адже подібної допомоги потребують і школи в інших регіонах України.
«Ми ретельно дизайнували проєкт «Leave no one behind» разом із викладачами УКУ. Ми б хотіли розвинути його для всієї України. Щоб українські діти не виїздили, а знали, що саме у нас вони дістануть найкращу освіту. А українські вчителі – пишалися своїм фаховим рівнем і передавали свої знання дітям. Ми думаємо, як допомогти тим регіонам, де є проблеми, де школи «опустилися під землю». Це Харків, Чернігівщина, Сумщина, Миколаївщина, Херсонщина. Там дітям вчитися ще важче, освіта дистанційна. Але онлайн навчання також має бути на високому рівні», – сказав засновник ГО «Всеукраїнський демократичний форум», народний депутат Микола Княжицький.
«Одним з найбільших викликів після війни буде зберегти позитивну візію, яка породжувала б велику ідею. Повинні бути люди та осередки, здатні думати про перемогу, про те, що буде після завершення війни, і як відповідати на майбутні виклики. Ми маємо бути цими людьми, людьми, що сприяють формуванню майбутнього», – наголосив ректор Українського католицького університету Тарас Добко.
Львівські школи отримують робототехніку, ноутбуки, проєктори та інноваційні знання
Чотири школи Львова цього тижня отримали техніку від українсько-тайванського проєкту «Leave no one behind partnership». 46 комп’ютерів, 3 проєктори з екранами, 10 наборів робототехніки служитимуть учням Львівського економічного ліцею, Ліцею №81 ім. Петра Сагайдачного, середніх загальноосвітніх шкіл №41 та №67.
Львівський економічний ліцей набирає учнів за конкурсом з 5 класу. 360 дітей навчаються тут за інженерно-економічним напрямом. Вони завзяті учасники та часто, переможці конкурсів із робототехніки. За словами вчителя інформатики Назара Максиміва, робототехніка – більш творчий предмет ніж інформатика, адже діти створюють дизайн робота, думають, яким буде його вигляд, як вписати його в певні рамки, щось на ньому намалювати, друкують певні деталі.
«Дитині таким чином забезпечується можливість фантазувати, конструювати, програмувати, – зазначає вчитель, – діти бачать кінцевий результат – робота, який виконує запрограмовані дії, може їздити, мигати, реагувати. Дітей якраз зацікавлює можливість самостійно цього робота створити».
Десять нових комплектів робототехніки з великою кількістю запчастин, ліцей отримав в межах проєкту комп’ютеризації та інноваційної освіти «Leave no one behind partnership».
Координаторка проєкту Уляна Пак розповіла, що кожна школа отримує техніку, залежно від потреб. Обладнання передають у школи, які влітку подали заяви на участь у проєкті.
«Робототехніку як предмет у школах впроваджують віднедавна і сучасні комплекти роботів потрібні на уроках. Але школам кладно самостійно придбати вартісне обладнання. Водночас, кожна дитина мріє працювати з набором повної комплектації, щоб складати робота за власним задумом. Ми даруємо школам цікаві та якісні набори робототехніки. Або також, залежно від потреби закладу освіти, передаємо комплекти нових ноутбуків для кабінетів інформатики»,- повідомила Уляна Пак.
Освітній проєкт реалізовується за двома напрямами: підвищення кваліфікації вчителів в Українському католицькому університеті та навчання старшокласників у таборах підприємництва та інновацій.
«Випускники тренінгів зазначають, що краще розуміють, як функціонує бізнес, як реалізовувати власні ідеї. Окрім знань ми передаємо школам техніку для навчання. Цього тижня перші чотири школи отримали цінні подарунки. Загалом в межах проєкту плануємо комп’ютеризувати 52 львівські школи. А в Україні – понад 100 закладів освіти», – повідомила Уляна Пак.
Проєкт у Львівській, Івано-Франківській та Полтавській областях реалізовує громадська організація «Всеукраїнський демократичний форум». Її засновник, Микола Княжицький наголошує, що мета – зацікавити дітей навчанням через нові технології. У кожній школі мають бути сучасні кабінети інформатики, доступ до інтернету та мудрі вчителі. Адже українські діти заслуговують найкращого.
«Нове покоління українців має бути дуже грамотним інформаційно і технічно. Це перш за все відповідальність, це про безпеку. Маємо приклад Тайваню, де високий рівень інформаційної безпеки і технологічного виробництва. Технології особливо важливі для нас, адже нам доведеться відбудовувати нашу країну, робити її кращою, інноваційною, економічно міцною».
Leave no one behind partnership: у 52 школах Львова оновлять кабінети інформатики
Проєкт “Leave no one behind” з оновлення шкільних кабінетів інформатики у Львівській, Івано-Франківській та Полтавській областях реалізовує громадська організація “Всеукраїнський демократичний форум”
“Ми живемо у непростий час, але наша перемога відбулася ще на початку повномасштабного вторгнення. Нашу незалежність ніхто не знищить, а країну доведеться відбудовувати і ми зробимо її кращою. Від вашого навчання, ваших вмінь залежить те, наскільки розвиненою і сильною стане Україна”, – народний депутат, засновник ГО “Всеукраїнський демократичний форум” Микола Княжицький зустрівся із старшокласниками львівських шкіл. Він поділився власним досвідом у сфері медіабізнесу та політики, відповів на запитання підлітків. Політик акцентував увагу на важливості розвитку власного контенту в соціальних мережах, що є сучасним інструментом комунікації.
“Що більше ви робите власного контенту на своїх сторінках у соціальних мережах, то більше доносите світові інформації про Україну. Кожен із вас може творити і навіть заробляти, працюючи із технологіями. Треба бути відкритими до світу і зробити нашу країну такою інноваційною та сильною, щоб більше ніхто не насмілився на нас напасти”, – закликав молодь політик.
Спілкування відбулося одночасно із передачею комп’ютерів школам, учасницям проєкту інноваційної освіти та комп’ютеризації “Leave no one behind partnership”. Команди Середньої загальноосвітньої школи №67 та Ліцею №81 ім. Петра Сагайдачного брали участь в освітніх таборах підприємництва та інновацій і за умовами проєкту отримали комплекти нової техніки для кабінетів інформатики.
“У нашій школі навчаються понад тисяча сто учнів, – розповіла заступниця директора школи №67 Ірина Совик. – Третина із них, майже пів сотні дітей із соціально незахищених родин. В цей непростий час саме школа має давати дітям більше можливостей для розвитку і навички роботи з технікою. Тому нові комп’ютери нам зараз дуже потрібні. Ми вдячні також тренерам таборів підприємництва за навчання. Старшокласники дуже вчасно здобули корисні знання про основи бізнесу та сміливіше зможуть реалізовувати свої ідеї”.
Координаторка проєкту “Leave no one behind partnership” Уляна Пак зазначила, що табори підприємництва та інновацій тривають у школах Львова. А тепер команда проєкту розпочала передавати у заклади освіти обладнання. Загалом 52 школи Львова зможуть оновити кабінети інформатики.
«Ця техніка служитиме багатьом учням і допоможе їм отримати необхідні в сучасному світі навички та вміння, або наблизитися до персональної мети чи мрії, а країні – розвинути крутих професіоналів. Назва проєкту – «Не залишити нікого осторонь партнерства». І справді, школи, які подавалися на участь вже збагатилися інтелектуально і технічно. Ми вдячні Тайваню за цю можливість і вдячні освітянам за активність, за бажання зробити освіту сучасною та цікавою для дітей», – наголосила Уляна Пак.
Проєкт у Львівській, Івано-Франківській та Полтавській областях реалізовує громадська організація “Всеукраїнський демо кратичний форум” за підтримки Тайваню та за сприяння Миколи Княжицького.
Дайджест «Контекст: війна» на Via Carpatia 2024: знайомимося ближче із військовими письменниками
11-13 листопада десятки воїнів-письменників зустрілися у середмісті Києва на триденній міні-резиденції та провели творчі зустрічі із молоддю. В особливому фокусі – паралелі української воєнної літератури цієї та минулих воєн. Така Літературно-мистецька зустріч називається «Контекст: війна» і відбувається в межах Сьомого міжнародного форуму Центральної та Східної Європи Via Carpatia 2024 – за підтримки Українського інституту книги та Міжнародного фонду “Відродження”.
Знайомимося із нашими хоробрими воїнами, які, попри свою основну роботу на воєнному фронті, знаходять час та натхнення і на літературну творчість.
Андрій Гуменюк
Письменник, живописець. Родом зі Львова. Один із засновників у 1988-му Львівського театру імені Леся Курбаса, де до початку війни пропрацював художником-постановником. Брав участь у численних виставках живопису, графіки. Учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. З початком війни у 2014 році став волонтером, згодом -парамедиком. З 2016 року – боєць Добровольчого батальйону ОУН.
Автор книжок «Пісні війни» (2018) і «Африка» (2022). «Африка» – це збірка біографічних новел-нотаток про війну. До книжки увійшли також і малюнки автора.
«Найбільше мене нервує, коли кажуть: от, художник взяв зброю до рук. Пацифістів з художників не треба робити! – каже Андрій Гуменюк. – У нашій історії море художників захищали свою землю. Маємо прекрасний приклад зараз, коли і лікарі, і комп’ютерники, і вчителі стали воїнами. Я завжди кажу: не важливо, чим ти займаєшся у мирний час, скільки тобі років. Якщо ти воїн – то ти воїн».
Андрій Карпенко
Начальник капеланської служби Центрального територіального управління Національної гвардії України, підполковник капеланської служби, протоієрей Православної Церкви України, поет. У цивільному житті був актором театру та викладачем. Родом із Дніпра.
Отець Андрій опікується військовослужбовцями з 2014 року. Від початку російського вторгнення був на посаді офіцера з культурно-просвітницької діяльності та служби військового духовенства, перебував біля витоків зародження служби військового капеланства, а у вересні 2023го – й сам став капеланом.
Член Національної спілки письменників України. У творчому доробку Андрія Карпенка – дві поетичні збірки: «Я живу в Раю» і «Кохання, загартоване війною» (2023), три персональні фотовиставки, а ще захоплення вишивкою та авторські пісні.
«Саме у віршах я вбачаю найбільше надбання українського народу, його спадщини, бо тільки слово береже безсмертя української душі, – розповідає Андрій Карпенко. – Часом вірші народжуються як поштовх – ніби куля, постріл. Основним моментом є те, що я пишу олівцем, тож деякі шматочки підтираються, коригуються, це така частина творчого процесу. А інколи виношуєш вірш дуже довго. Знаєш тему, перші рядки, а потім провалля – чогось не вистачає, якоїсь емоції. Ходиш намуркуєш, наспівуєш якісь слова, найкращі записуєш. Так і виходить результат».
Богдан Назаренко
Поет, за освітою – вчитель історії права. Зараз – офіцер відділення соціального супроводу Головного управління Національної гвардії України.
Народився на Донеччині. Учасник Революції Гідності. До повномасштабної війни був головою Громадської ради при КМДА. Відповідав за зв’язки з громадськістю та здійснення громадського контролю за діями влади.
Організатор проєкту «Голос бойового серця» – книги поезій киян-військових, автор збірки «П’ятнадцять місяців війни» (2023).
«Творчість – це якраз один з механізмів соціальної реабілітації на війні, – вважає Богдан Назаренко. – Це є місточок між минулим і майбутнім. Це місточок між жахливим реальним сьогоденням і мирним спокійним життям. Ми прагнемо, щоб нас почули. І поки ми живемо та б’ється серце кожного з нас, будемо творити й воювати за нашу державу».
Валерій Пальчик
Письменник, журналіст, громадський діяч. Був учасником війни в Придністров’ї, кавказьких воєн у загонах УНСО (на боці Грузії й Чечні). Командир Полтавської обласної організації УНСО в 1991–1999 роках.
У 1998-му балотувався до Верховної Ради від УНА. У парламенті 8-го скликання був помічником на громадських засадах нардепа від Радикальної партії Ляшка Ігоря Мосійчука.
Після початку російсько-української війни взяв до рук зброю та пішов захищати рідну землю. Отримав поранення в боях під Маріуполем, переніс кілька операцій. Після повномасштабного вторгнення без вагань став на захист України зі зброєю в руках.
Автор книги «УНСО. Перший посвист куль» (2019), автор і упорядник збірки «Дружба, скріплена кров’ю. УНСО і Грузія» (2023).
Віталій Запека
Воїн, письменник, фотохудожник. Зараз перебуває на тривалому лікуванні після поранення від кулі снайпера, яке отримав на Курахівському напрямку, у с. Новомихайлівка Донецької області,
у квітні 2024 року.
Родом із Полтави, воював у складі батальйону «Полтава» у 2015–2018 роках. З 25 лютого 2022-го знову на війні. Командир відділення РПГ у 116-й бригаді тероборони.
Перші оповідання та нариси почав писати у 2015-му, коли пішов добровольцем на війну. Автор книжок «Цуцик» (2019), «Герої, херої та не дуже», (2020), «Абсурд» (2021), «Полінка» (2022), «Бабах на всю голову» (2022), «Полінка в країні Дурниць» (2023), «Ковбасокрад у Раю» (2024).
За романом «Герої, херої та не дуже» написав п’єсу, за якою в Дніпровському національному театрі імені Т. Г. Шевченка у лютому 2020-го відбулася прем’єра вистави «Пригоди НЕбравого вояка Шрамка».
Лауреат Премії «Воїн світла» (2021), Премії імені Ірини Вільде (2021) і Премії ім. Всеволода Нестайка (2022).
Володимир Коротя
Письменник, громадський діяч. У цивільному житті був харчовим технологом, будував сонячні електростанції в Україні та Євросоюзі. Був депутатом Бучанської міської ради.
У 2014-му вступив добровільно до Збройних Сил України. Брав участь в бойових діях у складі розвідувального взводу одного з батальйонів 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади на сході України, 2016-го демобілізувався.
Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року створив та очолив добровольчу ротно-тактичну групу «Ірпінь», завдяки якій, зокрема, російським окупантам не вдалося прорвати оборону у районі м. Ірпінь. Зараз командир 1-го стрілецького батальйону 3-ї окремої штурмової бригади.
Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2023), кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022), ордена «Народний Герой України» (2023), нагороджений медаллю «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня.
Автор книги «Пригоди фантома» (2020) і збірки оповідань «Роздуми фантома про державотворення» (2022).
Володимир Скоростецький
Військовий журналіст, поет. Професійний військовий, закінчив Львівський військовий інститут у 2001 році. З 2014-го бере участь у війні з російськими загарбниками. Полковник Збройних Сил України.
Літератор-початківець. Автор віршів та новел на військову тематику. Герої його творів – реальні українські воїни. Під час фронтових редакційних відряджень працює в окопах та на бойових позиціях наших військ, де й черпає натхнення і сюжети для власної творчості.
Від 2014-го активно підтримує волонтерський рух. Зняв серію промороликів про те, як обирати броню, шоломи, турнікети. Організовує курси першої допомоги і всіляко допомагає розібратись в облаштуванні функційних волонтерських штабів.
Співзасновник «Всеукраїнського форуму військових письменників». За його ініціативи чимало подій Форуму військових авторів проходять у середовищі курсантів.
Ірина Бобик
Ветеранка російсько-української війни, письменниця. Родом із села Острів, що біля Червонограда на Львівщині. У цивільному житті працювала керівницею літературного гуртка в МАН, а також художницею-декораторкою.
В 2017-му долучилася до волонтерської медичної організації ASAP RESCUE, працювала в Донецькій області.
В 2019-му підписала контракт із ЗСУ, служила в складі Королівської 24-ї бригади, працювала інструкторкою в «Десні». З початком повномасштабного вторгнення брала участь у боях за Київ. Воювала у складі 1 ОБрСпП імені Івана Богуна. У червні 2024 року звільнена з військової служби у зв’язку з сімейними обставинами.
У творчому доборку – електронна збірка новел “Художниця” (видавництво «Стрелбукс», 2017), збірка поезії та прози «Д’воїна» (видавництво «Білка»).
«Ці тексти – і віршовані, і прозові – народжувалися, тому що більш екологічного способу проживати свої радощі і смутки я просто не знаю. «Д’воїна» – бо «до воїна», «дівчини-воїна», бо роздвоюєшся на військову і на цивільну особистість», – зізнається Ірина Бобик.
Леонід Матюхін
Полковник, військовий журналіст. З першого дня окупації АР Крим у 2014-му і до виведення українських військ на материк перебував на території 36-ї окремої бригади берегової оборони (гарнізон «Перевальне») та постійно інформував українські та зарубіжні мас-медіа про ситуацію у військових частинах.
З 2014-го по 2017-ий був речником АТО.
Родом з Рівненської області. Довгий час проживав і служив у Криму.
У 2019-му вийшла книга «А мама зрозуміє…», яку Матюхін написав у співавторстві зі ще двома військовослужбовцями ЗСУ, Юрієм Головашенком, комбатом гірсько-штурмового батальйону, та Ігорем Підопригорою, офіцером ПВО. Книга відтворює щоденник кримських подій 2014-го.
«Писати про війну потрібно відразу, адже з часом ракурс та відчуття змінюються. Занотовувати потрібно у той момент, коли ти відчуваєш саме ті емоції», – каже Леонід Матюхін.
Микола Ніколаєв
Письменник. Начальник однієї зі служб логістики 139-го батальйону 115-ої окремої бригади ТРО. Народився у м. Бердичів Житомирської області. Строкову службу проходив у Афганістані. У цивільному житті був підприємцем.
Учасник Революції Гідності. Мобілізувався до лав ЗСУ в лютому 2015-го. Служив у 14-й Окремій Механізованій бригаді, воював на сході та півдні на посадах командира взводу та командира роти. З 2016-го продовжив службу за контрактом. У 2017-му переведений до оперативного резерву у званні капітана.
В лютому 2022 року став на захист України в лавах ТРО, де і служить до тепер.
Під час проходження військової служби в 2015-2016 роках вів рукописний щоденник, який 2019-го надрукував власним коштом під назвою «Щоденник непрофесійного військового». Реалізував весь наклад і у 2023-му випустив 2-ге видання. У 2020-му почав писати художній роман «Хижаки», який планував видати 2022-го. Та повномасштабне вторгнення внесло корективи, і тепер вихід очікуємо наступного, 2025 року.
Мирослав Откович
Журналіст, прес-офіцер 241-ої бригади ТРО Києва.
У цивільному житті був ведучим та редактором на телеканалах 1+1, ICTV, НТН, ТВі, СТБ, НТА. Родом зі Львова.
Свого часу, з приходом до влади Януковича, відкрито виступив проти цензури в мас-медіа. З чого і почався рух «Стоп Цензурі», який переріс в системний спротив тогочасній владі.
З першого дня повномасштабного вторгнення вступив до лав тероборони столиці. Був навідником міномета у складі мінометної батареї 130-го батальйону 241-ї бригади ТРО. Отримав травму коліна, під час відновлення пройшов навчання і став офіцером. Очолював службу зв’язків з громадськістю 150-го навчального центру Сил ТрО ЗСУ, тепер пресофіцер 241-ї бригади територіальної оборони ЗСУ м. Києва.
Планує упорядкувати першу збірку прози та поезії.
«Вірші – це моя рефлексія, бажання видобути себе за межі контексту, в якому я перебуваю, – розповідає Мирослав Откович. – Бо якщо довго зосереджуватися лише на військовій буденності чи небуденності і переживаннях, людина перестає мислити себе поза війною. Вірші дають можливість вирвати себе з цього контексту і на рівні почуттів знову відчути себе вільною, цивільною людиною, яка вміє бути щасливою. Це – інший вимір, простір, що дає змогу відірватися від реалій війни».
Олег Бородай
Поет, прозаїк, музикант-бард. За фахом – учитель. Родом із Миргорода на Полтавщині.
Добровольцем пішов на фронт 2014 року. Досі на фронті, військовослужбовець Національної гвардії України.
На війні почав писати вірші та спогади, які згодом надрукував. Лауреат фестивалю-конкурсу «Слобожанський Спас» та конкурсу «Від слова до слова». Член Миргородського літературного об’єднання «ДієСлово».
Автор чотирьох книг, які вийшли друком у харківському видавництві «Майдан»: «Відлуння окопів» (2018), «Релаксація душі» (2021), «Вогневий вал» (перша частина – 2022 року, друга – 2023 року).
Олександр Продан
Тимчасово виконуючий обовʼязки командира взводу, мінометної батареї у 219 батальйоні 125-тої бригади ТРО, поет.
У цивільному житті був менеджером з продажу в меблевій компанії. До війська приєднався добровольцем 22 березня 2022 року – до лав львівської 125-ї бригади ТРО. Молодший сержант.
Олександр родом із селища Томашпіль Вінницької обл. За освітою – спеціаліст із фінансів та кредиту, закінчив Вінницький навчально-науковий інститут економіки Тернопільського національнального економічного університету.
Автор збірки «Марафон» (2024). Каже, що вірші писав ще зі школи. Хоча часто бували періоди кількарічних перерв. На початку ж війни творчість дуже сильно допомагала воїнові розвантажитись емоційно.
«В більшості я пишу про кохання, – додає Олександр Продан. – Переважно, моя творчість складалась із віршів про нерозділене кохання. Зараз все змінилось – тепер просто про кохання. Іноді зʼявляються вірші про війну і про світ навколо мене. Зараз збираю матеріал на збірку віршів саме про війну. Наступною буде саме така збірка».
Олена Лотоцька
Письменниця, старший сержант, військовослужбовиця Військової служби правопорядку.
Родом із Полісся, з 1999-го по 2014 рік жила в Криму, де працювала в Євпаторійському архіві. За освітою – філолог. Після анексії півострова виїхала й оселилася у Львові. З 2015 року – у Збройних Силах України.
Авторка збірок короткої прози «Нині зозуля кувала» (2020), «Ангели в намистах» (2023). Активно пропагує говірку, ужиткове і прикладне мистецтво свого Полісся. Лауреатка Премій імені Василя Скуратівського, Василя Стефаника, Івана Чендея.
«Творчість для мене не розвага, а друга після ЗСУ робота, – розповідає Олена Лотоцька. – Моє писання не спонтанне, це свідоме рішення, яке прийшло після глибокого аналізу причин анексії Криму. Я задумалася: а що я зробила, щоб того загарбання не сталося? І зрозуміла: особисто нічого».
Олена Мокренчук
Майор, пресофіцерка Збройний Сил України, журналістка, письменниця. Позивний – “Ластівка”.
Мама чотирьох дітей, бабуся трьох онуків і онучки. У цивільному житті – вчителька, історикиня та диригентка церковного хору. Родом з м. Сніжне Донецької області.
Учасниця бойових дій з 2015-го. Була пресофіцеркою 72-ї окремої механізованої бригади, начальницею пресцентру Оперативного командування «Північ», начальницею пресслужби ОТУ «Північ», офіцером Управління зв’язків з громадськістю Збройних Сил України. Має численні військові відзнаки.
Член Національної спілки журналістів України з 2000 року, Національної спілки письменників України з 2019 року. Авторка книжок «Аліска, фронтова лисичка» (2018), «Афінка з «Куби»» (2019), «Вітер з Дикого поля» (2023), «Герої моєї країни: Михайло Драпатий» (2023). Співавтор Національної Книги історії Голодомору, серії альманахів «Приазов’я: портрет сучасника» та інших.
Роман Дронюк
Автор прозових і гумористичних збірок, керівник аматорського театру, режисер і постановник.
Родом із Покуття, з Городенківського району Івано-Франківської області. До повномасштабного вторгнення був керівником Городенківського аматорського театру «Сучасник». Грав на сцені ролі провідника ОУН Степана Бандери, командарма УПА Романа Шухевича, перевтілювався в інших знакових для України історичних персонажів. На 27 березня 2022 року була запланована прем’єра його авторської вистави «Притрафунки вуйка Міся».
Попри інвалідність по зору, з першого дня повномасштабної війни разом з іншими добровольцями записався до місцевого підрозділу Тероборони. А вже 4 березня опинився в 17-му окремому батальйоні радіоелектронної боротьби Повітряних сил. Служив військовим кухарем. Через півтора року служби ветеран повернувся додому.
Створив серію гумористичних оповідок «Притрафунки вуйка Міся» на покутському діалекті, що має неабиякий попит серед читачів, як і однойменний телеграм-канал та група у Фейсбуці «Вуйко Місь». Лауреат Премій Леся Мартовича й Павла Глазового.
Руслан Леськів
Воїн, поет. Зараз перебуває на південному напрямку, є стрільцем ПЗРК.
Родом зі Стрийщини Львівської області, багато років проживав у Стрию. У цивільному житті був телеоператором: 13 років пропрацював на ТРК «Лан» у місті Стрий.
На початку березня 2022-го пішов на фронт. За ці майже три роки великої війни воював переважно на півдні України, де захищає нашу землю й досі.
Перші проби пера були ще у школі. Але до 2014-го до поезії не повертався. Страшні кадри із зруйнованого у Маріуполі пологового будинку наштовхнули на написання першого вірша «Колискова», який Руслан Леськів присвятив синові, якому на той час ще не виповнилося й трьох років. З цього і почалася поетична творчість воїна.
Зараз у доробку Леськіва – одна поетична збірка «Слова тиші і грому», яку було презентовано у травні 2024 р. (видавництво «Український пріоритет»). Наразі ж працює над другою збіркою віршів.
«Щоб слухати грім, треба навчитися чути тишу, – каже Руслан Леськів. – Я намагаюся робити це щодня, кожну вільну хвилину, особливо тепер, коли в Україні війна. Коли, окрім фізичних руйнувань, розривається вибухами тиша і затишок – той стан, коли люди відчувають спокій у душі, у сім’ї, у домі. Намагаюся цінувати ці прості речі, усвідомлюючи, скільки зламаних душ, втрачений сімей та зруйнованих будинків вже побачила наша земля…».
Рустам Дмитрук
Поет, воїн. У цивільному житті був професійним барменом. У лютому 2022-го разом із партнером планував відкриття коктейльного бару в центрі Львова, та повномасштабне вторгнення зруйнувало ці плани.
24 лютого 2022-го пішов до ТРО, став солдатом-стрільцем 103-ї бригади тероборони. Зараз – старший солдат, рота РЕБ у 103-ій бригаді ТРО.
У березні 2023-го вийшла перша збірка поезій Рустама Дмитрука «Африка». Бере участь у поетичних батлах, активно долучається до літературних подій, якщо дозволяє оперативна ситуація на службі.
Зараз автор готує матеріал для нової книги і вона стане цікавим досвідом поєднання вражень від спостережень за тиловим життям і життям на війні.
«Ми мусимо писати історію яскравими барвами. Бо робити нам темно і боляче є кому», – каже Дмитрук.
Сергій Дзюба
Письменник, сценарист, автор кількох телевізійних шоу. Зокрема, сценарист художніх фільмів «Позивний Бандерас» та «Заборонений», документального фільму «Життя після 16:30». За фахом – режисер театру, працював на телебаченні. Народився в Києві. З 2009-го обіймав посаду креативного продюсера компанії «Творчий альянс».
2022 року вступив до лав ЗСУ. Молодший сержант, військовослужбовець у 5-й штурмовій Київській бригаді. Нагороджений медаллю «Залізний хрест» та медаллю «Честь. Слава. Держава». У вересні 2022-го був поранений у бою під Горлівкою.
Співавтор книг «Позивний Бандерас», «Позивний Бандерас. Операція «Томос», «Заборонений».
Сергій Пантюк
Письменник, перекладач, редактор, журналіст, громадський діяч і видавець, воїн. Член Національної спілки журналістів України (від 1993-го). Член Національної спілки письменників України (від 1997-го), її секретар (2011–2014 рр.).
Працював на заводі, у школі – вчителем української мови, німецької мови, малювання та фізкультури. Згодом – в редакціях кількох газет, пройшовши шлях від коректора до головного редактора. Заснував «Видавництвом Сергія Пантюка», в якому виходили як поетичні збірки, так і історико-публіцистичні видання.
Брав участь у студентському протесті «Революція на граніті», рухах «Україна без Кучми» та «За правду». Учасник Помаранчевої революції і Революції Гідності.
З 2014-го року воював у складі Добровольчого батальйону ОУН.
Від 24 лютого до 12 травня 2022 року – доброволець ТРО. Від 13 травня 2022-го – військовослужбовець ЗСУ, головний сержант батареї протитанкових керованих ракет 23-го ОБСП.
Автор 19 поетичних збірок: «Таїнство причастя» (1994), «Тінь Аріяни» (1994), «Храм характерників» (1996), «Володар вогню» (2000), «Цілунок блискавки» (2002), «Босяцький калфа» (2003), «Босяцький калфа. Вибрані поезії» (2005), «Смак Бога» (2009), «Неслухняники. Вірші для дітей» (2010), «Соло для дримби» (2012), «Мовизна» (2014), «Оченята кольору антрациту» (2015), «Поранений херувим» (2015), «Дев’яностіада. Поема-есей про поетів і поеток» (2016), «Так мовчав Заратустра. Вибрані поезії» (2017), «Про100 вірші. Емоції, стани» (2018), «Абетка грибничка» (2019)., «Емоджинаріум, або Подорож у світ почуттів» (2020), «Зникома зима» (2023). А також прозових творів: роман «Сім днів і вузол смерті» (2007), збірка новел «Як зав’язати з бухлом і курінням» (2009),
роман «Війна і ми» (2012), науково-фантастична повість для дітей «Вінчі й Едісон», (2015), повість для дітей «Тимко і ґелґотунчик Шкода», (2016), повість для підлітків «Швидше не буває», (2020), збірка новел та оповідок «Книжка в дорогу» (2021), повість-казка для дітей «Фікус Бенджамін розповідає про щастя» (2024). Лауреат численних літературних премій.
Засновник Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні «Під знаком Водолія» (1996, з 2000-го – «Сліва-фест», з 2012-го – «Віршень»). Співорганізатор (з Максимом Розумним) першого Всеукраїнського поетичного мегамарафону «Віршень», який тривав з 1 березня до 7 квітня 2012-го.
Літературно-мистецьку зустріч «Контекст: війна» підтримав Український інститут книги.
