Як учителі навчаються програмування, STEM та робототехніки, а школи отримують сучасне обладнання? У відео Миколи Княжицького — історії учасників українсько-тайванського проєкту «Leave no one behind partnership» («Не залишити нікого осторонь»).
Найбільше українців турбує ризик того, що діти в майбутньому зростатимуть у бідності. Про це свідчать результати нового дослідження «Спільні контури», яке провели фахівці Соціологічної групи Rating Group. «В умовах війни українці найгостріше сприймають ризик, що діти в майбутньому будуть зростати в бідності – 88% схвильовані, зокрема 74% – дуже схвильовані», – зазначають соціологи. Для порівняння, серед громадян ЄС стурбованість темою бідності дітей виявляють близько 40% респондентів.
Освіта є одним із ключових переживань у контексті майбутнього країни. Якістю освіти дітей переймаються 85% українців, а 59% назвали своє занепокоєння дуже сильним. Це свідчить про високий суспільний запит на якісну освіту та можливості для майбутніх поколінь. Цікаво, що порівняно з громадянами країн ЄС, українці значно гостріше сприймають саме соціально-економічні ризики.
До трійки головних переживань також входить проблема бідності населення: нею стурбовані 84% українців, з яких 57% – дуже схвильовані.
У багатьох країнах ЄС помітніше місце в суспільному порядку денному займає кліматична тема. Клімат і політичні розколи теж значно турбують українців, але в умовах війни відносно поступаються соціально-економічним і гуманітарним питанням. Якщо в середньому в країнах ЄС через кліматичні зміни переживають 78% громадян, то в Україні – 64%, а дуже схвильовані лише 27%.
Дослідження демонструє, що українців сьогодні найбільше хвилюють соціальні та гуманітарні питання, пов’язані з якістю життя, майбутнім дітей та розвитком країни. Саме ці теми дедалі частіше стають частиною суспільної дискусії про майбутнє України в європейському просторі.
У неділю, 7 червня, у Верховині на Івано-Франківщині відбудеться спортивно-благодійна подія – “Велодень-2026.” Любителі велосипедного руху, місцевий бізнес запрошують усіх охочих спортивним заходом підтримати українських захисників.
Велодень розпочнеться о 12:00 на «Співочому полі». Під час заходу відбудеться благодійна лотерея, а зібрані кошти спрямують на допомогу військовим ЗСУ. Велопробіг стартує о 13:00. Велосипедисти проїдуть 24 кілометри мальовничими шляхами Карпат.
Органзатори Велодня: ГО “Альянс розвитку”, ГО “Всеукраїнський демократичний форум”, ГО “Верховина Квітка Карпат”, Верховинська селищна рада, інформаційний партнер – телеканал Еспресо.
Для проведення благодійної лотереї потрібні сертифікати, подарунки та продукція від компаній. Тому організатори запрошують локальні бізнеси, бренди, кав’ярні, майстерні, заклади харчування та усіх підприємців долучитися і стати партнерами заходу.
Щодо партнерства звертатися за номером телефону: +380979002241
Крутимо педалі задля Перемоги!
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) є головним інтелектуальним та науково-інформаційним центром країни. Команда НБУВ – це унікальні фахівці та наукові дослідники. Вони пишуть дисертації, володіють рідкісними навичками реставрації, працюють із першоджерелами, а також забезпечують сучасні цифрові послуги, розвиваючи електронні архіви для онлайн-читачів по всьому світу.
Попри високу кваліфікацію та наукові ступені, зарплати бібліотекарів низькі. За даними Держстату, у 2025 році бібліотекарі та працівники музеїв отримували в середньому лише 13,5 тис. грн на місяць. У головній науковій книгозбірні країни оплата працівника навіть нижча, ніж у звичайних міських бібліотеках.
Під час ухвалення державного бюджету на 2026 рік Верховна Рада України виділила додаткове фінансування для Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського та Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Народний депутат України, голова підкомітету з питань культурної політики Микола Княжицький поспілкувався із працівниками бібліотеки та зазначив: «Потрібні системні рішення щодо оплати праці людям які залишаються працювати у бібліотеках попри всі обставини. Залишаються через покликання».
Цікаві факти:
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського входить до ТОП-10 найбільших національних книгозбірень.
2 серпня 1918 – офіційна дата заснування бібліотеки. Цього дня гетьман Павло Скоропадський підписав ухвалений Радою Міністрів Української Держави закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави».
Щорічно НБУВ видає до 40 назв фундаментальних наукових праць.
Фонди налічують близько 15,8 мільйона одиниць зберігання.
У гігантському книгосховищі архівація продумана так, щоб книги за допомогою внутрішніх ліфтів і конвеєрів оперативно потрапляли до читальних залів.
Інтер’єр бібліотеки прикрашає унікальне монументальне полотно площею 360 кв. метрів, виконане в техніці воскового живопису “Біль землі”. Автори цього філософського твору Володимир Прядка та Володимир Пасівенко у 1998 році отримали Шевченківську премію.
«Я мрію про відроджений український рай і про те, щоб у словах «рідний край» ми чули «рай», і у слові «Україна» чули «раї», бо це – наші раї», – так в інтерв’ю виданню «The Ukrainians Media» сказав поет, видавець та лауреат Шевченківської премії Іван Малкович. 10 травня Івану Малковичу виповнилося 65 років, а його легендарному видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» вже 35-й років.
Для спільноти Міжнародного форуму Via Carpatia постать Івана Малковича є особливою, адже у 2019 році він став лауреатом премії Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння і розвиток регіонів», яку традиційно вручають у межах форуму. Багаторічна праця Малковича є втіленням цієї нагороди, адже кожна видана ним книга повертає українцям їхні культурні коди.
Малкович підкреслив, що трансформація і мужність України за роки повномасштабного вторгнення вражає світ.
«На початку війни ми просили закрити нам небо, а тепер багато заможних країн вже просять про це нас і це звучить як казка про гидке каченя, яке врешті стає прекрасним лебедем в очах світу. А все тому, що ми боремося на боці правди і світла».
Попри те, що мільйони українців через війну опинилися за кордоном, Малкович переконаний, що хоча дехто вже встиг прижитися на нових місцях, чимало людей все одно відчують цей «рай звіддаля» і повернуться відбудовувати країну.
«Тож дай Боже нам і нашим хлопцям, які воюють, протриматися і перемогти. Вірю, що з Божою допомогою все так і буде», – підсумував Малкович.
Східні Карпати є прикордонним регіоном не лише географічно, а й культурно. Тут століттями перепліталися традиції та історія народів Центральної та Східної Європи. Саме цю багатокультурність у своїй творчості досліджував Станіслав Вінценц – видатний знавець Гуцульщини та Покуття, а також античної спадщини Стародавньої Греції. Саме ідеї гуманізму, культурного діалогу та взаєморозуміння, які сповідував Станіслав Вінценц, стануть основою дискусії «Східнокарпатські корені Європи», що відбудеться 19 травня у «Домі Європи» у Вроцлаві.
Захід розпочнеться виставкою «Діалог про долю та душу. Станіслав Вінценц (1888–1971)», присвяченою життю та творчості письменника. А далі, у дискусії візьмуть участь:
Ян Хороши – політолог, засновник Центру досліджень спадщини Станіслава Вінценца при Інституті польської філології Вроцлавського університету;
Марія Гурська – керівниця редакції SLAWA;
Микола Княжицький – народний депутат України, ініціатор популяризації гуманістичної спадщини Станіслава Вінценца;
Алоїс Вольдан – славіст, професор-емерит Віденського університету, почесний доктор кількох українських вищих навчальних закладів та Вроцлавського університету;
Якуб Жмідзінський – політолог, професор Академії образотворчих мистецтв у Познані.
Вечір завершиться концертом Романа Гаврана, який виконає музичні твори на вірші Василя Стуса.
Організаторами події є Представництво Європейського парламенту у Вроцлаві, Регіональне представництво Європейської комісії в Польщі та Інститут польської філології Вроцлавського університету.
Реєстрація учасників: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Нагадаємо, для вшанування пам’яті великого гуманіста, письменника, філософа, есеїста і культуролога Станіслава Вінценза в Україні засновано премію за «Гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів». Щорічно премію Станіслава Вінценза вручають під час Міжнародного форуму Східної та Центральної Європи «Via Carpatia».
За словами Йосифа Зісельса, в середині 60-х років він свідомо шукав представників українського підпілля, про яке тоді знали небагато людей. Однією з перших він познайомився з Надією Світличною. Однак особливо на його світогляд вплинув Михайло Горинь.
«Не буває людей без страху, є люди, які контролюють свій страх. Це саме соціальна сміливість, пов’язана з особливостями виховання. І така сміливість притаманна українським дисидентам», – наголосив Зісельс.
Правозахисник пригадує, що через постійне стеження та прослуховування вони намагалися не зустрічатися вдома. Часто спілкувалися в котельні, де Михайло Горинь працював кочегаром.
«Мене дуже вразила його любов до України. Як і в інших дисидентів – відданість і величезні знання про історію, мову, літературу. Для мене тоді дисидентство було важливішим, ніж моє етнічне походження. Але Михайло Горинь підштовхнув мене до того, що за своє слід весь час триматися. Ти можеш іти далі, але твоє національне повинно бути у твоєму бекграунді, у пам’яті й навіть у підсвідомості», – поділився Йосиф Зісельс.
Також він розповів про знайомство з В’ячеславом Чорноволом, якого назвав надзвичайно освіченою та інтелектуально потужною людиною.
«Його енергетика – це окремий аспект особистості, який не всім дається. Він міг багато працювати і вибудовувати навколо себе певні структури. Не кожен дисидент міг таке робити. А Чорновіл міг», — зазначив правозахисник.
Йосиф Зісельс є одним із найвідоміших українських правозахисників, співкерівником Асоціації єврейських організацій і громад (Ваад) України, український громадський діяч, діяч українського єврейського руху, борець за права людини, дисидент радянської доби.
З початку повномасштабного вторгнення від дронових атак постраждали не менше 20 медійників. Троє журналістів загинули, один важко поранений. Офіційні дані Національної спілки журналістів України озвучили під час засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування злочинів Росії проти журналістів.
Росія змінила характер атак на журналістів на фронті. Основною загрозою для людей стали безпілотні літальні апарати. Також зафіксовано щонайменше 35 випадків юридичного тиску на журналістів: кримінальні провадження, заочні арешти, оголошення в розшук, незаконні вироки та ув’язнення на окупованих територіях.
Парламентарі також заслухали свідчення громадських організацій та представників медіа із прифронтових та окупованих територій. Кожна доповідь містить інформацію про тиск, переслідування, або викрадення журналістів на тимчасово окупованих територіях.
Народний депутат України Микола Княжицький наголосив, що важливо забезпечити належне документування усіх злочинів проти журналістів, а винні мають бути покарані.
«Маємо не просто фіксувати злочини, а збирати докази так, щоб винні реально понесли покарання», – підсумував Княжицький.
Українська Гельсінська група, як самостійна ініціатива, виникла в Україні 50 років тому. В умовах тотального контролю й страху. Це був початок боротьби українців за демократичні цінності та проти радянської системи. В інтерв’ю Газета Галичина, співзасновник Гельсінської Групи, правозахисник, дисидент, політв’язень Мирослав Маринович поділився спогадами про ціннісний та моральний вибір, який стояв перед кожним учасником УГГ.
«Засновниками Групи були лише дві особи – письменник Микола Руденко і генерал Петро Григоренко. Саме в розмові між ними з’явилася ідея, що поряд із Московською Гельсінською групою треба було б створити Українську в Києві. Микола Данилович і взявся за цю справу, об’їжджаючи тих осіб, які, на його думку, могли б наважитися вступити в таку несанкціоновану владою групу. Мені й моєму другові Миколі Матусевичу запропонувала увійти до Групи Оксана Яківна Мешко – уже на той час її членкиня. І коли ми підписали Декларацію УГГ, то тим самим і увійшли до десятки її членів-засновників», – пригадує Мирослав Маринович.
За його словами, кожен із членів спілки автоматично опинявся перед загрозою переслідувань з боку радянської влади та навіть арештів, усі розуміли ризики і кожен робив свій вибір – «безпека супроти цінностей». Через пів століття Мирослав Маринович підтверджує: «Я дякую Богові, що вирішив цю дилему на користь цінностей».
До членства у спілці долучалися все нові учасники, хтось оголошував про вступ офіційно, а дехто залишався на умовах «неформального членства. Загалом УГГ налічувала 41 учасника. Дванадцятеро з них, як от Ірина Сеник, Стефанія Шабатура, В’ячеслав Чорновіл та Михайло Горинь – оголосили про своє входження до Групи вже перебуваючи у в’язницях.
«Слухаючи мою розповідь про роботу в Групі, Левко Лук’яненко раптом спитав: «А Ви готові сісти в тюрму? Ви розумієте, чим це скінчиться? Якщо не готові, то краще відійдіть уже тепер». Якусь мить я замислився, а тоді впевнено відповів: «Так, я готовий». Ці слова не раз спливали мені в пам’яті згодом, під час слідства чи ув’язнення, коли було непереливки. Як дисциплінували вони мене, яку давали внутрішню силу! Ось що означає поставити правильне питання у правильний час!» , – ділиться спогадами Маринович.
За його словами, діяльність Української Гельсінської групи стала важливим та чи початковим етапом руху України до європейського вибору та демократії. Як виявилося, тоді відкрита боротьба за права людини більше розхитувала комуністичну владу, аніж будь яка підпільна діяльність.
«Українська Гельсінська група остаточно утвердила те, що розпочали інші українські «незгодні», а саме: входження України в європейську цивілізацію прав людини. Подальше закріплення європейського вибору незалежної України в її Конституції лише підтвердило далекоглядність того рішення, що його зробили члени УГГ».
У лютому 1977 року арештували членів УГГ Миколу Руденка й Олексу Тихого, а через два місяці й Мариновича. Він пригадує, що головним для кожного було вистояти й обстоювати правду, всупереч радянській брехні. На той час члени УГГ вже мали підтримку міжнародної спільноти, діаспори й поширювали документи української групи через закордонні радіостанції «Свобода», «Голос Америки», Бі-Бі-Сі й «Німецьку хвилю». Маринович зізнається, що не знає, чи став би дисидентом, якби його не мотивувала творчість шістдесятників, зокрема поезії Миколи Вінгановського. Для його покоління це був час творити зміни.
«Свого часу, у 90-х роках, у мене була ілюзія, що моє покоління було останнім, кому довелося дорого заплатити за свою свободу. І я не здогадувався, що наступні після нас покоління колись назвуть поколіннями війни. Але тим більше я вдячний молодшим за мене українцям, які підхопили естафету боротьби за Україну й нині героїчно ставлять чоло ще донедавна могутній імперії», роздумує Мирослав Маринович.
Він закликав сучасне суспільство до взаємної поваги й довіри: «Шануйте гідність одне одного, вчіться довіряти одне одному і не зраджуйте одне одного за найменшої вигідної нагоди. І, як сказав Махатма Ґанді, «станьте тією зміною, яку хочете здійснити!».
Нагадаємо, Мирослав Маринович став першим лауреатом премії імені Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння й розвиток регіонів» 2018 року. Відзначення премією відбувається щорічно в рамках Міжнародного форуму Via Carpatia.
Видання «Василь Мудрий. Мистецтво можливого: демократ в епоху диктатур і тоталітаризму: у 3 кн.» вперше було представлене на Міжнародному форумі Via Carpatia у Львові. А на минулому тижні трилогію за науковою редакцією Олі Гнатюк презентували у Варшаві, під час дебатів на теми загрози тоталітаризму та важливості демократії. Захід об’єднав провідних польських та українських істориків, журналістів, публіцистів й політиків.
У трьох томах видання зібрано документи, світлини, спогади, листи, матеріали про видатного українця – Василя Мудрого – одного із ключових діячів українського політичного та громадського життя міжвоєнної доби (1893–1966). Він був депутатом і віце-спікером польського Сейму, головним редактором газети “Діло” та співзасновником і головою УНДО.
Це десята книга серії “Україна. Європа: 1921–1939”, видана видавництвом Українського католицького університету. Післямова до видання налічує 140 сторінок.
Василь Мудрий був противником “радянизації” Галичини та розумів небезпеку радянського режиму для українців. Показово, що НКВС завело на Василя Мудрого одразу два формуляри – у 30-х роках і після війни: їх теж знайшли в архівах.
«Тільки демократія може врятувати нам мир. І про це у минулому столітті писав Василь Мудрий. Але на жаль, його тоді не почули ні в Польщі, ні в Україні. Тому й ця книжка має таку песимістичну назву – «Мистецтво можливого», – акцентував у своєму виступі під час презентації народний депутат України Микола Княжицький.
Гостями заходу також були відомі діячі: польський журналіст та дисидент – Адам Міхнік, дослідниця в галузі українознавства, перекладачка Оля Гнатюк, членкиня Наглядової ради ГО Всеукраїнський демократичний форум Лариса Княжицька, громадський діяч, журналіст українського походження – Мирослав Чех.